Інсулін Левемир ФлексПен: інструкція по застосуванню та рекомендації

 

Цей інсулін називають «повільним», так як його дія триває довше, чим у інсуліну іншого виду. Отримують цей аналог інсуліну за допомогою біотехнологічного перетворення рекомбінантної ДНК за участю грибка Saccharomyces cerevisiae. Міжнародна назва інсуліну Левемир Флекспен – Insulin Detemir, за назвою діючої речовини. Ця речовина є аналогом інсуліну людини з тривалим ефектом і обмеженими властивостями, на відміну від Изофан-інсуліну та інсуліну Глагрин.

Фармакологічна дія

Тривала дія інсуліну Левемир пов’язано зі здатністю молекул Insulin Detemir в місці введення самоассоциироваться і з’єднуватися з альбуміном у місці бічного ланцюга жирних кислот. Цей вид інсуліну в порівнянні з изофан-інсуліном повільніше доходить до тканин-мішеней, розташованих по периферії. Особливості повільного розподілу дозволяють препарату краще абсорбуватися й поліпшують його дію в порівнянні з изофан-інсуліном.

Аналог інсуліну Левемир утворює специфічний стимулюючий комплекс спільно з рецепторами цитоплазматичної мембрани, який діє на синтез ферментів у клітинах (гликогенсинтетаза, гексокиназа, пируваткиназа тощо).

При використанні найменших допустимих доз препарату, максимальна дія з’являється від 3 до 14 годин після застосування. Препарат зберігає свою дію до 24год. Це значно знижує кратність застосування та полегшує життя пацієнтам. Більше не потрібно носити з собою шприци і переживати, що термін дії закінчиться в дорозі. Ефект після введення інсуліну під шкіру пропорційний кількості введеного препарату, тому дозування повинен підбирати тільки лікар-ендокринолог.

Дослідження препарату

Медичні дослідження показали, що вміст глюкози в крові при використанні інсуліну Левемир коливається незначно (виміри проводилися щодня натщесерце). Більше ні один з аналогів інсуліну не відрізняється такими показниками. При одночасному прийомі гіпоглікемічних препаратів перорально і введенні підшкірно інсуліну детемир значно (до 65%) знижується ймовірність виникнення зменшення рівня цукру в крові нижче норми по ночах, що часто виникає при використанні інших аналогів інсуліну.

Вчені провели відкриті клінічні випробування за участю людей з інсулінозалежним діабетом, у яких при лікуванні одними гіпоглікемічними засобами перорально потрібний результат не був досягнутий.

Підготовка до дослідження тривала 3 місяці. В цей час учасники випробувань брали лираглутид разом з метморфином. Результати показали, що 60% хворих мали нормальний показник НbА1c і додатково застосовувалося одноразове щоденне введення інсуліну Левемир. Інша група випробуваних отримувала тільки лираглутид з метморфином всі наступні дні експерименту, а саме 52 дні.

Група, в якій пацієнти лікувалися одночасно лираглутидом і метморфином з однократними щоденними ін’єкціями препарату Левемир, показала зменшення показника НbА1c в динаміці з 7.6% до 7.1% до кінця випробування і відсутність значного зниження концентрації глюкози крові. Причому при поєднанні цих препаратів зберігалися всі їх переваги, особливо таке важливе, як зниження ваги хворих.

Більш тривалі дослідження (від півроку) серед хворих з інсулінонезалежним цукровим діабетом показали поліпшення показника вмісту глюкози в крові натще при використанні інсуліну детермин, якщо порівнювати з результатами изофан-інсуліну, який призначають в якості лікування. Показник НbА1c (глікемічний індекс) був приблизно таким, як і при застосуванні изофан-інсуліну, однак, відсоток випадків падіння цукру в нічний час доби був значно нижче, а набір ваги пацієнтами взагалі був відсутній.

Дія інсуліну Левемир спрямоване на запобігання появи епізодів нічного падіння рівня цукру в крові, на відміну від изофан-інсуліну, що дозволяє препарату Левемир успішніше запобігати розвиток цього стану у хворих на цукровий діабет. Однак при використанні інсуліну Левемир у пацієнтів відмічалося утворення антитіл. Але це не вплинуло на його ефективність щодо контролю за рівнем глюкози в крові.

Левемир і вагітність

Клінічні дослідження проводилися також серед вагітних (брали участь 310 жінок з інсулінонезалежним цукровим діабетом). Метою досліджень було оцінити безпечність та ефективність застосування інсуліну детемир в базис-болюсної терапії (застосовувався у 152 учасниць) і порівняти його ефект з изофан-інсуліном (застосовувався у 158 учасниць). Разом з двома основними аналогами інсуліну пацієнти приймали інсулін аспарт як прандиальний інсулін.

В результаті досліджень було встановлено, що зменшення показника НbА1c у пацієнток обох груп відбулося приблизно на одному рівні до 36-го тижня, але й протягом всієї вагітності рівень НbА1c у пацієнток був схожий. Однак потрібний рівень показника НbА1c ≤ 6.0% до 24 тижня і 36 тижня вагітності зафіксований у більшого відсотка пацієнтів, які застосовували препарат Левемир Флекспен (41%), чим у другої групи, що використовувала изофан-інсулін (32%).

Нормальний рівень цукру натще 24 і 36 тижня показав більший відсоток пацієнток, які приймали препарат Левемир, чим отримували изофан-інсулін. За кількістю виникають нічних гіпоглікемій статистичних відмінностей практично не виявлено, тому цими даними можна знехтувати.

Говорячи про побічні ефекти, слід згадати, що частота їх виникнення серед жінок обох груп статистично має невеликі відмінності і практично дорівнює. Але якщо судити за кількісним співвідношенням частоти виникнення серйозних ускладнень у вагітних жінок (61 учасниця – 40% проти 49 учасниць – 31%) та внутрішньоутробних патологій плода і дітей першого року життя (36 випадків – 24% проти 32 випадків – 20%). То частота таких побічних явищ була вища у пацієнток, які використовували Левемир, чим у лікованих изофан-інсуліном.

Кількість народжених живими дітей, яких народили учасниці експерименту, що завагітніли під час нього, склала 50 новонароджених – 83% у застосовували Левемир і 55 новонароджених – 89% у використовували изофан-інсулін. З різними вадами розвитку народжене 4 дитини – 5% та 11 дітей – 7% відповідно, причому серйозні вади виявлені у рівної кількості дітей від матерів обох експериментальних груп.

Як застосовувати Левемир?

Як у будь-якого препарату, аналог людського інсуліну Левемир є інструкція по застосуванню.

Аналог інсуліну Левемир випускається у вигляді безбарвного прозорого розчину для підшкірного введення. В 1 мл міститься 100 ОД інсуліну детемир, а в шприці-ручці 300 ОД. У свою чергу, 1 ОД відповідає 142 мг чистого інсуліну детемир без солей, що дорівнює 1 ОД інсуліну людини (МО). В одній картонній упаковці 5 шт. мультидозових шприців-ручок з дозатором, об’ємом 3 мл

Показанням до застосування є цукровий діабет 2-го типу (інсулінозалежний) у дорослих і дітей з дворічного віку.

Препарат має ряд протипоказань:

• дитячий вік до двох років із-за відсутності відповідних випробувань;
• індивідуальні реакції на компоненти препарату.

Вагітним і годуючим жінкам препарат призначається в тому випадку, коли користь від застосування для матері перевищує можливі ризики для плода. Слід враховувати, що в перші 12 тижнів організму потрібна менша кількість інсуліну, а після 12 тижнів потреба в інсуліні зростає. Після пологів відновлюється той рівень потреб, який був до вагітності.

Досліджень з матерями-годувальницями не проводилося, тому про виділення препарату з молоком матері даних немає. Так як інсулін легко піддається розщепленню в органах ШКТ, вважається, що він не впливає на новонародженої дитини. Проте відвідати ендокринолога після пологів і скоригувати дозування препарату все ж варто.

Передбачається, що аналог інсуліну не впливає на метаболічні реакції в організмі новонароджених і немовлят у період грудного вигодовування, оскільки він відноситься до групи пептидів, які легко розщеплюються в травному тракті на амінокислоти і засвоюються організмом.

У годуючих жінок може знадобитися корекція дози інсуліну та дієти.

Фармакокінетика

Хімічні і біологічні властивості препарату:

• Абсорбція: при введенні під шкіру рівень препарату у крові пропорційний застосовуваній дозі. Максимальна концентрація препарату відзначається через 6-8 годин після безпосереднього введення підшкірною ін’єкцією. При застосуванні препарату двічі в день такий рівень вмісту інсуліну в крові реєструється після дво-триразового введення.
• Межиндивидуальная варіабельність – у порівнянні з аналогічними препаратами у Левемир ФлексПен рівень всмоктування нижче. Швидше і краще всмоктується препарат при внутрішньом’язовому введенні, порівняно з традиційним підшкірним.
• Розподіл – більша частина препарату знаходиться в крові, що підтверджується показниками середнього Vd (0,1 л/кг).
• Матеболизм – неактивні метаболіти цього препарату, биотранформация проходить за тією ж схемою, що і в інших аналогів інсуліну людини. Проведені клінічні дослідження in vivo та in vitro зв’язування білків показали, що аналог інсуліну Левемир не взаємодіє з жирними кислотами, а також з іншими препаратами, що зв’язуються з білками.

• Виведення – термінальний Т , визначений після підшкірної ін’єкції, дорівнює 5-7 годин і пропорційна введеній дозі препарату.
• Фармакокінетика – значних відмінностей при застосуванні препарату людьми різної статі не виявлено. У дітей від 6 до 17 років і дорослих відмінностей також не виявлено. Фармакокінетичні властивості однакові для людей всіх віків, а також не залежать від наявних патологій печінки і нирок. Взаємодії з фармакодинамике та фармакокінетики препаратів лираглутида і Левемира при однаковій концентрації обох не виявлено (випробовувані мали інсулінозалежний діабет і використовували одноразове введення Левемира в кількості 0.5 ОД/кг, лираглутида 1.8 мг).
• Безпека – проведені клінічні випробування in vitro довели низьку спорідненість Левемира до рецепторів інсуліну та інсуліноподібний фактор росту (IGF-1). А також інсулін детемир має низький вплив на клітинний зростання в порівнянні з природним інсуліном людини. Дослідження препарату на фармакологічну безпека, токсичність генетичну і введення повторних доз, вплив на пухлинний ріст, пригнічення статевої функції небезпеки не виявили.

Дозування і спосіб застосування

При застосуванні інсуліну Левемир в якості одного з компонентів базис-болюсної терапії призначається одноразове або дворазове введення препарату, залежно від показників конкретного пацієнта. Другу дозу рекомендується вводити одночасно з останнім прийомом їжі або на ніч. Якщо у хворого різко зросла фізичне навантаження, змінився режим харчування або виявилося яке-небудь захворювання, слід звернутися до лікаря за корекцією прийнятої дози ліків.

Інсулін Левемир може бути призначений єдиним коригувальним препаратом або разом з болюсним видом інсуліну, а також з іншими гіпоглікемічними препаратами, що приймаються перорально. Можна вводити аналог інсуліну Левемир як додатковий препарат при лікуванні лираглутидом (1 раз вдень починаючи з 0.1–0.2 ОД/кг або 10 ОД). Застосовувати препарат можна в будь-який час доби, але кожен день воно повинно бути однаковим.

Препарат вводять підшкірно. При внутрішньовенному введенні високий ризик розвитку тяжкої гіпоглікемії. Внутрішньом’язове введення також не рекомендується. Препарат не використовують в інсулінових помпах.

Інсулін вводять підшкірно в складку шкіри на животі, стегні, плечі, а також в область дельтоподібного м’яза або сідниці. Щоб запобігти розвитку ліподистрофії, локалізацію уколов регулярно міняють. Тривалість ефекту від препарату залежить від таких факторів:

• дозування;
• інтенсивність роботи кровоносної системи;
• локалізація місця ін’єкції;
• температура тіла;
• фізична активність пацієнта.

Хворим з тяжкими патологіями печінки і нирок і літнім людям потрібно особливо уважно контролювати рівень цукру і індивідуально коригувати дозу препарату під потреби та можливості організму.

При переході з інших аналогів інсуліну людини потрібно постійне спостереження у лікаря-ендокринолога з метою корекції дозування, часу застосування та відстеження індивідуальних реакцій на компоненти препарату. Обов’язково потрібно проводити регулярні заміри рівня глюкози, причому не тільки під час зміни аналога, але і протягом декількох тижнів після остаточного переходу на препарат Левемир. Іноді змінюється дозування і час застосування і в інших препаратів, що контролюють утримання цукру («швидкого» інсуліну або препаратів, що застосовуються перорально).

Побічні явища

Небажані реакції при застосуванні інсуліну залежать від дози препарату і є наслідком дії препарату. Найбільш часто в якості побічного явища виступає гіпоглікемія, як наслідок перевищення необхідної дози препарату. Але гіпоглікемія тяжкого ступеня розвивається вкрай рідко, лише у 6% хворих, які застосовували аналог інсуліну.

А також можливі місцеві шкірні реакції на компоненти препарату:

• запалення місця ін’єкції;
• почервоніння місця ін’єкції;
• припухлість;
• синці;
• свербіж.

Ці реакції не доставляють значного дискомфорту пацієнтам і проходять безслідно за кілька днів (у крайніх випадках за кілька тижнів).

Всього пацієнтів з можливою появою небажаних ефектів налічують близько 12%. Це:

• проблеми з ШКТ (порушення метаболізму, розлади харчування);
• гіпоглікемія – збліднення шкіри, підвищення стомлюваності і нервозність, тремор, слабкість, різке відчуття неконтрольованого голоду, мігрені, порушення зору, серцебиття, а також нудота;
• місцеві реакції (почервоніння, свербіж, набряк);
• ліподистрофія – розвивається при нерегулярній зміні місця ін’єкцій;
• набряки;
• імунні порушення (кропив’янка, висип, алергічні прояви);
• порушення зору (порушення рефракції, діабетична ретинопатія);
• патології ЦНС (периферична невропатія).

Для запобігання появи небажаних симптомів необхідно суворо дотримуватися рекомендацій лікаря і звертатися за консультацією за будь-якої зміни в способі життя або появі нових хвороб.