Ехінококоз печінки: симптоми і тактика лікування
Ехінококоз – природно-осередкове захворювання, поширене в країнах з розвинутим скотарством. Гельмінтоз характерний тим, що викликає утворення пухлин з личинками паразита в різних органах (частіше всього це печінка, легені). Хвороба характеризується тривалим хронічним перебігом, важкими і великими поразками.
Шляхи зараження та симптоми ехінококозу
Половозрелий ехінокок виглядає як стрічковий черв’як білого кольору, довжиною 2-7 мм. Ротова частина складається з 4 присосок і подвійного віночка гаків. Яйця паразита на вигляд не відрізняються від таких бичачого, свинячого ціп’яків. Всередині кожного з них знаходиться розвинена онкосфера – личинкова стадія стрічкового хробака або цестоди.
Поширеність ехінококозу досить низька, але в той же час ця недуга дуже небезпечний. Зараження відбувається пероральним шляхом (заковтування яєць або зрілого членика, тобто частини тіла хробака, в яких дозрівають яйця ехінокока) частіше за все із-за вживання немитих овочів, фруктів, лісових ягід, зараженої їжі. Також збудники хвороби потрапляють в організм завдяки немитим рук після контакту з хворою собакою або якщо вони забруднені фекаліями собак, вовною овець, кіз. Джерелом зараження виступають собаки, рідше вовки, лисиці, шакали.
Після проковтування яйце або членик ехінокока потрапляє в шлунок, потім кишечник, де з нього виходить онкосфера (личинкова стадія стрічкового хробака). Вона проникає крізь його стінку і через систему ворітної вени потрапляє в печінку, рідше – в легені або інші органи. Там протягом приблизно 5 місяців онкосфера розвивається в пухирчаста фіну, покриту фіброзною капсулою і наповнену рідиною. Її ще називають ларвоцистой, ехинококковим міхуром. Паразити-найпростіші найчастіше вражають кишечник теж, наприклад, балантидий, викликає инфузорное дизентерію.
Латентний період (від зараження до встановлення діагнозу і початку лікування) ехінококозу триває від кількох місяців до кількох років. У медичній літературі описаний випадок, коли він досягнув 75 років, але зазвичай це 5-20 років. В ураженому органі може сформуватися одна або декілька кіст розміром від 1-5 до 40 см в діаметрі. Освіта зростає, відсуваючи тканини і здавлюючи їх, що може викликати їх атрофію, некроз. Хвороба розвивається дуже повільно, викликаючи симптоми стерті, і лікується дуже довго.
Найчастіше недуга вражає печінку (54-84% випадків), легені (15-20%), центральну нервову систему, рідше головний мозок, селезінку, порожнині трубчастих кісток, нирки, органи малого тазу. Ехінококоз викликає формування цілого ряду клінічних синдромів:
- інтоксикаційний (слабкість, підвищена температура тіла, зниження маси тіла);
- гіпертензійний (підвищення внутрішньочерепного тиску, нервозність, головний біль);
- гепатолинальний (збільшення в розмірах печінки і селезінки);
- холестатичний (порушення відтоку жовчі, відчуття гіркоти у роті, біль у правому підребер’ї, жовтяниця, печія, зниження ваги);
- респіраторний (кашель з мокротою або кров’ю, біль за грудиною, задишка);
- шкірний (висипання на шкірі);
- вогнищеву симптоматику ЦНС.
При ураженні печінки пацієнт відчуває біль у верхній частині живота, головний біль, втрачає у вазі. Ці прояви поєднуються з ниючим болем у правому підребер’ї, тяжкістю. Ехінококоз часто імітує симптоми пухлин різної локалізації за рахунок механічного впливу на тканини зростаючих фін. При ураженні печінки вони здавлюють жовчні протоки, викликаючи жовтяницю, виснаження, рідше – цироз. Цей орган може постраждати і від багатокамерного ехінококозу, що викликає альвеококкоз печінки.
Симптоматика хвороби, інтенсивність її прояви залежать від локалізації ехінокока, розмірів міхура, ступеня ушкодження інших органів і тканин, інтоксикації, наявності або відсутності бактеріальної інфекції. У дітей недуга розвивається швидше з-за наявності дуже сприятливих умови проживання і меншою опірності організму.
Важкий перебіг хвороби найчастіше спостерігається під час вагітності, при формуванні приєднаної хвороби, дефіцит поживних речовин, зараженні осіб, які не проживають в районі вогнища інвазії.
Діагностика та лікування ехінококозу печінки
Крім вивчення симптомів нездужання необхідно проведення аналізів. Біологічним матеріалом для проведення лабораторних досліджень з метою виявлення паразитів може служити кров, кал, сеча, вміст просвіту дванадцятипалої кишки, жовч, мокротиння, слиз, м’язова тканина. Для діагностики ехінококозу печінки, як і інших тканинних гельмінтозів, що викликаються глистами або їх личинками, використовують саме першу позицію.
Кров беруть для проведення досліджень серологічними методами, коли в сироватці крові хворого виявляють специфічні антитіла, що виробляються нашою імунною системою. В їх основі лежить проведення серологічних реакцій: аглютинації, преципітації, нейтралізації, з участю комплементу, з використанням особливих антитіл антигенів. Найчастіше лікарі рекомендують робити імуноферментний аналіз крові (ІФА), заснований на останній реакції. Також потрібно зробити клінічний аналіз цього біоматеріалу. На розвиток хвороби вказує підвищений в декілька разів рівень еозинофілів (різновид лейкоцитів). Також при підозрі на ехінококоз печінки обов’язково роблять УЗД внутрішніх органів, комп’ютерну томографію, при необхідності – магнітно-резонансну томографію. Обстеження внутрішніх органів за допомогою ендоскопа і взяття біопсії (маленького фрагмента тканини) проводити не варто.
Порада: при діагностики ехінококозу печінки, інших органів не можна робити діагностичну пункцію утворень, біопсію. Це може спровокувати пошкодження фіни і поширення збудника по всьому організму, де він утворює нові пухлини. Для паразитологічного дослідження можна брати тільки операційний матеріал.
Визначаючи причину дискомфорту пацієнта, лікар повинен поступово виключити неправильні варіанти, співвідносячи різні хвороби з характерними для них симптомами – ставити диференціальний діагноз. При ехінококкозі вони такі: пухлини, цистицеркоз (гельмінтоз, що викликається личинками свинячого ціп’яка), туберкульоз, алергічний дерматит.
Важливо відзначити, що специфічне лікування ларвальних цестодозов, в тому числі ехінококозу, поки що залишається недостатньо ефективним. Коли організм дуже ослаблений, проводять оперативне втручання. Але і його безпечно проводити далеко не завжди. Наприклад, при ураженні печінки зробити операцію малоймовірно і небезпечно. Легким може нашкодити і інший гельмінтоз – легеневий капилляриоз, який викликає ураження дихальних шляхів. Перед втручанням обов’язково здійснюють курс етіотропної терапії (прийом протипаразитарних засобів). Витяг кісти при будь-яких обставин має проводитися без пошкодження цілісності кутікулярною оболонки і фіброзної капсули. В іншому випадку відбудеться поширення збудника або анафілактичний шок як реакція на продукти обміну личинок ехінокока.
Базу консервативного лікування цієї хвороби печінки становить прийом протипаразитарних препаратів (хоча остаточно ефективні і безпечні схеми хіміотерапії ехинококкозов ще не розроблено). Найчастіше хворим призначають ліки на основі альбендазолу (10-20 мг/кг/добу 2 р. на день) протягом 21-90 днів, залежно від тяжкості недуги. Максимальна добова доза – 800 мг. Число курсів може досягати навіть 20 циклів. Між ними обов’язково повинні бути інтервали – 14-28 днів.
Як альтернативу можна використовувати мебендазол (0,5 м-25–30 мг/кг/добу в 3-4 прийоми протягом 15-24 місяців). Іноді пацієнту потрібно кілька років безперервного прийому ліків. Також терапію ехінококозу печінки доповнюють антигістамінними препаратами для зняття алергії, глюкокортикостероїдами з метою порушення процесу інкапсуляції ехінокока. Динаміку лікування спостерігають за допомогою проведення аналізів крові (загальний, ІФА, біохімічний), УЗД, стежать за зникненням симптомів. У рідкісних випадках можливе мимовільне одужання, якщо инвазионний матеріал виділяється з організму, наприклад, з блювотними масами.
Приблизно в 30% випадків в процесі боротьби з недугою можуть виникнути ускладнення: нагноєння міхура за приєднання бактеріальної інфекції, запалення жовчних протоків, прорив в черевну порожнину, розрив легеневого ехінокока, емболія (після проникнення в судини дочірніх міхурів, частин стрічкового хробака), виникнення порожнин розпаду альвеолярного ехінокока, абсцес легенів, скупчення гною в плеврі. Рецидиви (повернення хвороби) фіксують у 25% хворих. Щоб знизити ймовірність повторного розвитку хвороби, після операцій обов’язково проводять протирецидивне лікування.
Профілактика ехінококозу печінки полягає в ретельному дотриманні правил особистої гігієни. Потрібно завжди мити руки з милом після контакту з собаками, вживати тільки промиті гарячою проточною водою овочі, фрукти, ягоди. Одужали від ехінококозу перебувають на диспансерному обліку протягом 5 років, навіть якщо немає ніяких підозрілих симптомів. Раз на півроку пацієнт обов’язково повинен проходити контрольне обстеження (УЗД, R-графія, серологічні методи, консультація фахівця, в залежності від локалізації кісти: пульмонолог, невропатолог). Зняття з обліку можливе тільки після отримання 3-4-х кратних негативних результатів серологічного дослідження крові протягом 3-4 років.
Основним методом лікування хворих на ехінококоз печінки слід вважати мінімально інвазивні втручання. Базу терапії складають протипаразитарні препарати: альбендазол, мебендазол. У деяких випадках може допомогти тільки хірургічне втручання, неминуче збільшує травматичність і ймовірність ускладнень.